Для кожного українця події чорирьох річної давності роз'ятреною радою болять. Цей біль з роками не проходить, а лише загострюється масою запитань. Для кожного ця доленосна подія по особливому вдарила, увійшла в серце скривавленим ножем. Зростає обурення від непокараності, зростає біль від втрати. Переймає від пісні "Плине кача..." і "Мамо, пробач за чорну хустину..." (все, сльози на очах...)
Пропонуємо Вашій увазі спогади про людей, події, в ім'я невинно убієних, в ім'я правди про Майдан.
60 вражаючих фото про Майдан, хронологію подій збережено http://lviv1256.com/history/schob-zavzhdy-pamyataty-60-vrazhayuchyh-foto-z-majdanu/
Олег Тягнибок про Сергія Бондарчука:
"Сергій їздив на Майдан з 1 грудня, виривався у столицю, тільки траплялися вихідні чи свята. До нього приєднувалася й Тетяна. Разом із хмельницькою сотнею базувалися у Палаці Свободи. Сергій брав участь у пікетуваннях, чергував на барикадах, не збирався відсиджуватися.
Під час Мирного наступу був у гімназії. Та коли дізнався про серйозне ушкодження ніг одного з товаришів, зірвався з місця й поїхав у Київ. Дружині, яка теж рвалася у бій, відмовив на підставі наказу керівника Хмельницької обласної організації ВО "Свобода" Ігора Сабія.
"З'являються нові й нові свідки тих трагічних подій 20 лютого 2014 року в Києві. Всі, хто бачив Сергія в останні години і хвилини його життя, в один голос заявляють: "Ваш чоловік - Герой".
Лікарі, які надавали чоловікові першу медичну допомогу в Жовтневому палаці, говорять, що він був важко поранений. Йому заборонили рухатися, дали знеболювальне, а він намагався встати та повернутися на передову, наполягав: "Я не можу лежати. Мені потрібно на передову. Я повинен винести поранених хлопців".
Смертельно поранений, закривавлений, він думав про поранених побратимів, рвався на передову", - говорить Тетяна Бондарчук.
Наступного дня в старшокласників фізика - перші уроки. Ніхто не прогуляв. Учні прийшли до класу улюбленого вчителя Сергія Бондарчука і два уроки сиділи мовчки. Були зосередженими, спокійними і дуже сумними.
Син Героя Володимир каже, що батько був не просто вчителем фізики, а вчителем усього на світі. І дійсно, учні любили слухати не лише його лекції, а й розповіді про Майдан, про українську історію."
Анна Литвинюк про Миколу Степановича: "Степанович, був для мене тією людиною без якої не проходила жодна суттєва подія в "Свободі".
Ми , завжди згадуємо його з посмішкою на обличчі, думаю Степанович бачить то на небі і теж посміхається. Якшо чесно я не памятаю щоб у нього хоч колись був поганий настрій=)
А ще, Микола Степанович, навчив мого чоловіка готувати суп із того що є під рукою=)
Нам дуже вас не вистачає...Спочивайте з миром!"
https://www.youtube.com/watch?v=0BSmeqy4c4I&t=305s
Про Хмельницький Майдан Дмитра Пагора і Людмилу Шеремету, розслідування телеканалу ЗІК
https://zik.ua/tv/project/KhmelnitskyMaidan/
Багато ще було смертей після 20 лютого, зокрема Артем Мазур.
«Артьом, знаєш... Я для того, щоб трохи заспокоїтись, багато гуляю... Сміюсь, навіть якщо не смішно зовсім… Ми усі сумуємо за тобою... 3 квітня вже буде місяць, як тебе немає з нами... Я вечорами плачу, дивлячись на твоє фото… Ми всі збираємось піти на могилу... Знаєш, я ще досі не розумію... Я згадую, як ти вчив мене працювати за комп'ютером... І я згадую, як у дитинстві мене вкусила бджола за палець, і як ти мене жалів», — цей напис на стіні загиблого Героя Небесної Сотні в одній з соцмереж зробила його 20-річна сестра Віра.
Там же про Артема пише і його подруга Олександра Бурменська: «От і минуло 40 днів, друже! Чи думали ми, що ти збиратимеш нас по такому приводу... Правда, тобі «там» добре? Бо нам тут не дуже… без тебе. Отаке воно життя... Одному Богу підвладне. Ми любимо тебе, Артемка, і знаємо, що ти нас «згори» охороняєш... Вічна пам'ять тобі!»
18 лютого, у чорний вівторок, коли мирний наступ Євромайдану на Верховну Раду перетворився на криваве побоїще, чатовий дев’ятої чоти 15 сотні Самооборони Майдану Артем Мазур отримав надзвичайно важкі поранення.
Спочатку в нього влучили осколки гранати. Потім він був по-звірячому
побитий. У нього був проламаний череп. Хто саме бив Героя Небесної сотні
достеменно невідомо, в той момент нікого знайомого поруч із ним не
було.
Волонтери доставили Артема в лі карню швидкої допомоги. Діагноз — забій головного мозку та черепномозкова травма. В ході надзвичайно складної та тривалої операції осколки гранати лікарі витягали в буквальному сенсі з мозку Артема. Вони до останнього боролися за його життя. Але після операції він увесь час був у комі в реанімації відділу нейрохірургії. Прийшов до тями лише один раз, але навіть не зміг нічого сказати.
Родичі хотіли перевезти його літаком на лікування за кордон, але не встигли. 3 березня, не приходячи до тями, герой Небесної сотні Артем Мазур помер. Наступного дня з ним прощався увесь Майдан. Потім тіло перевезли до Михайлівського Золотоверхого собору, де його і відспівали.
Поховали Артема на батьківщині. 5 березня Хмельницькому технологічному багатопрофільному ліцею № 4, де вчився майбутній герой Небесної сотні, було присвоєно ім’я Артема Мазура.
Артем народився в Хмельницькому 6 серпня 1987 року. Він втратив батька майже одразу після народження. Згодом його мати вдруге вийшла заміж. Крім Артема, у родині є ще чотири сини і дві дочки. Після закінчення ліцею Артем вступив до училища, де отримав професію автослюсаря. «Це династичне, з дідапрадіда», — пояснює брат Артема.
Після закінчення пішов в армію. Згодом працював логістом та охоронцем. На Євромайдані перебував два місяці. Зрідка приїжджав додому. Батьки вмовляли його не їхати до Києва, але він не слухав: «Я бачила наміри його, я з ним розмовляла, і не раз… Він був дуже чутливий до несправедливості».
Рідні та друзі до останнього вірили в те, що Артему вдасться перебороти смерть. Але у боротьбі за життя герой Небесної сотні програв.
«Страшно, коли таке трапляється. Ми чомусь до останнього вірили, що він повернеться до нас. Скільки ночей просиділи разом в наметі, скільки переговорено, скільки намріяно разом... Гарної тобі Вічності, Брате. Стій на сторожі України там. Ми будемо тут. Я не знаю, що на тебе чекає — Сварожі Луки чи Рай, але ти назавжди залишишся з нами», — написала на своїй сторінці у Facebook тернопільська письменниця Ліля Мусіхіна.
Пропонуємо Вашій увазі спогади про людей, події, в ім'я невинно убієних, в ім'я правди про Майдан.
60 вражаючих фото про Майдан, хронологію подій збережено http://lviv1256.com/history/schob-zavzhdy-pamyataty-60-vrazhayuchyh-foto-z-majdanu/
Олег Тягнибок про Сергія Бондарчука:
"Сергій їздив на Майдан з 1 грудня, виривався у столицю, тільки траплялися вихідні чи свята. До нього приєднувалася й Тетяна. Разом із хмельницькою сотнею базувалися у Палаці Свободи. Сергій брав участь у пікетуваннях, чергував на барикадах, не збирався відсиджуватися.
Під час Мирного наступу був у гімназії. Та коли дізнався про серйозне ушкодження ніг одного з товаришів, зірвався з місця й поїхав у Київ. Дружині, яка теж рвалася у бій, відмовив на підставі наказу керівника Хмельницької обласної організації ВО "Свобода" Ігора Сабія.
"З'являються нові й нові свідки тих трагічних подій 20 лютого 2014 року в Києві. Всі, хто бачив Сергія в останні години і хвилини його життя, в один голос заявляють: "Ваш чоловік - Герой".
Лікарі, які надавали чоловікові першу медичну допомогу в Жовтневому палаці, говорять, що він був важко поранений. Йому заборонили рухатися, дали знеболювальне, а він намагався встати та повернутися на передову, наполягав: "Я не можу лежати. Мені потрібно на передову. Я повинен винести поранених хлопців".
Смертельно поранений, закривавлений, він думав про поранених побратимів, рвався на передову", - говорить Тетяна Бондарчук.
Наступного дня в старшокласників фізика - перші уроки. Ніхто не прогуляв. Учні прийшли до класу улюбленого вчителя Сергія Бондарчука і два уроки сиділи мовчки. Були зосередженими, спокійними і дуже сумними.
Син Героя Володимир каже, що батько був не просто вчителем фізики, а вчителем усього на світі. І дійсно, учні любили слухати не лише його лекції, а й розповіді про Майдан, про українську історію."
Анна Литвинюк про Миколу Степановича: "Степанович, був для мене тією людиною без якої не проходила жодна суттєва подія в "Свободі".
А ще, Микола Степанович, навчив мого чоловіка готувати суп із того що є під рукою=)
Нам дуже вас не вистачає...Спочивайте з миром!"
https://www.youtube.com/watch?v=0BSmeqy4c4I&t=305s
На фото герой України Дзявульський Микола Степанович який загинув 20 лютого від кулі снайпера.
https://zik.ua/tv/project/KhmelnitskyMaidan/
Багато ще було смертей після 20 лютого, зокрема Артем Мазур.
«Артьом, знаєш... Я для того, щоб трохи заспокоїтись, багато гуляю... Сміюсь, навіть якщо не смішно зовсім… Ми усі сумуємо за тобою... 3 квітня вже буде місяць, як тебе немає з нами... Я вечорами плачу, дивлячись на твоє фото… Ми всі збираємось піти на могилу... Знаєш, я ще досі не розумію... Я згадую, як ти вчив мене працювати за комп'ютером... І я згадую, як у дитинстві мене вкусила бджола за палець, і як ти мене жалів», — цей напис на стіні загиблого Героя Небесної Сотні в одній з соцмереж зробила його 20-річна сестра Віра.
Там же про Артема пише і його подруга Олександра Бурменська: «От і минуло 40 днів, друже! Чи думали ми, що ти збиратимеш нас по такому приводу... Правда, тобі «там» добре? Бо нам тут не дуже… без тебе. Отаке воно життя... Одному Богу підвладне. Ми любимо тебе, Артемка, і знаємо, що ти нас «згори» охороняєш... Вічна пам'ять тобі!»
18 лютого, у чорний вівторок, коли мирний наступ Євромайдану на Верховну Раду перетворився на криваве побоїще, чатовий дев’ятої чоти 15 сотні Самооборони Майдану Артем Мазур отримав надзвичайно важкі поранення.
Волонтери доставили Артема в лі карню швидкої допомоги. Діагноз — забій головного мозку та черепномозкова травма. В ході надзвичайно складної та тривалої операції осколки гранати лікарі витягали в буквальному сенсі з мозку Артема. Вони до останнього боролися за його життя. Але після операції він увесь час був у комі в реанімації відділу нейрохірургії. Прийшов до тями лише один раз, але навіть не зміг нічого сказати.
Родичі хотіли перевезти його літаком на лікування за кордон, але не встигли. 3 березня, не приходячи до тями, герой Небесної сотні Артем Мазур помер. Наступного дня з ним прощався увесь Майдан. Потім тіло перевезли до Михайлівського Золотоверхого собору, де його і відспівали.
Поховали Артема на батьківщині. 5 березня Хмельницькому технологічному багатопрофільному ліцею № 4, де вчився майбутній герой Небесної сотні, було присвоєно ім’я Артема Мазура.
Артем народився в Хмельницькому 6 серпня 1987 року. Він втратив батька майже одразу після народження. Згодом його мати вдруге вийшла заміж. Крім Артема, у родині є ще чотири сини і дві дочки. Після закінчення ліцею Артем вступив до училища, де отримав професію автослюсаря. «Це династичне, з дідапрадіда», — пояснює брат Артема.
Після закінчення пішов в армію. Згодом працював логістом та охоронцем. На Євромайдані перебував два місяці. Зрідка приїжджав додому. Батьки вмовляли його не їхати до Києва, але він не слухав: «Я бачила наміри його, я з ним розмовляла, і не раз… Він був дуже чутливий до несправедливості».
Рідні та друзі до останнього вірили в те, що Артему вдасться перебороти смерть. Але у боротьбі за життя герой Небесної сотні програв.
«Страшно, коли таке трапляється. Ми чомусь до останнього вірили, що він повернеться до нас. Скільки ночей просиділи разом в наметі, скільки переговорено, скільки намріяно разом... Гарної тобі Вічності, Брате. Стій на сторожі України там. Ми будемо тут. Я не знаю, що на тебе чекає — Сварожі Луки чи Рай, але ти назавжди залишишся з нами», — написала на своїй сторінці у Facebook тернопільська письменниця Ліля Мусіхіна.
Коментарі
Дописати коментар