Дякую, пане Президенте!

      Ідея створення Помісної Автокефальної Української Православної Церкви сягає корінням сивої давнини. У 451 р. ІІ Вселенський (Халкидонський собор) нашу автокефалію скасував (Скіфську та Херсонеську єпархії). Прагнення до автокефалії Київської митрополії було і за часів Володимира Великого, і за Ярослава Мудрого та ін. князів. Наступною була спроба у 1415 р. Про Київський патріархат писав князь Василь-Костянтин Острозький у листі до Іпатія Потія (1593 р.). Після Берестейської унії під Київським патріархатом православні розуміли власну автокефальну православну церкву (Київський патріархат мав бути автономним у складі Константинопольського).          У 1628 р. Мелетій Смотрицький радив православним обрати собі окремого патріарха у себе дома. Польський король Владислав ІV, прагнучи владнати міжнонфесійні конфлікти підтримав створення (1636 р.) Київського патріархату. Проте Україні перешкодила війна, розподіл наших земель між Московією та Річчю Посполитою, падіння Гетьманщини.
     Реалізація даної ідеї стала можливою у ХХ ст. У жовтні 1921 р. було скликано Собор, який обрав митрополитом В. Липківського і остаточно оформив Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ). У 1930 р. УАПЦ було ліквідовано. До 1937 р. всіх трьох митрополитів було фізично знищено: у Києві Василя Липківського, у Білгороді Івана Павловського, у таборі помер Микола Борецький. Єпископів, священиків, дияконів, псаломщиків, членів релігійних громад гнали до Сибіру, Казахстану, на Соловки Біломор канал тощо. 

                                                           На фото Василь Липківський
Отож фінальним рубежем стали наші дні. 
д.і.н. Маркова С.В.