Характерники як специфічне явище українського козацтва

Характерники як специфічне явище українського козацтва 

 (Автор: Юрчук Василь Якович - вчитель Базалійської ЗОШ I-IIIст.) 

Козаки-характерники – одні з найтаємничіших  персонажів в історії  українського козацтва. Відомості про них переповнені різними легендами та містифікаціями. За роки незалежності в нашій державі з’явилося чимало публікацій присвячених цій тематиці. Однак  істина до цих  пір ховається під завісою таємничості.В данній статті зроблена спроба проаналізувати ряд джерел з метою вияснити:міф це чи реальність?

  Що ж насправді означає слово «характерник» і ким були ці загадкові люди?

  В давніх історичних джерелах під характерниками мали на увазі воїнів,наділених надзвичайними і навіть надприродни- ми можливостями,що виділялись з козацького оточення   .

Звичне на перший погляд слово навіює нам думки про сильний дух і характер. Але насправді під цим словом криється набагато глибший зміст.  «Характерниками» називали людей з властивостями     відьмаків  ,   чародіїв     ,пророків,      знахарів.      Таких козаків-чаклунів  часто також називали  в народі       «химородниками ми»   (гіпнотизерами),  «галдовниками» (чаклунами), «заморочниками»    (вміли напускати «морок» , туман,сон),або «каверзниками» [8;1]

  Дослідник А. Скульський вважає характерником людину,яка досконало володіє «спасом». Спас – це і є той самий хорт,що береже кошару.     Звідси   розуміння   терміну;  хорт-Хортиця-характерник [15;76]. До речі,перша козацька січ була якраз заснована на острові Мала Хортиця.

Інший дослідник А. Клос доводить,що пояснення слова «характерник»  слід шукати  за допомогою санскриту давньоарійської мови.    Адже на території   сучасної     України в давнину жили арійські племена,   частина   яких у   ІІ тис.до н.е. вирушили до Індії,а   частина   лишилася    ,взявши    участь    в     етногенезі   слов’янського народу. Про це свідчить подібність між санскритом і слов’янською  мовою та тісний зв’язок між ними у минулому .

             А. Клос наголошує,що перша  частина терміну «хара» в перекладі з   санскриту   означає   «божа снага»    . Снага – це енергія. І це саме та енергія,якою вміли користуватись 

характерники.  Звідси також слово «знахар» - той      ,що знає  «хару» [7;]

  Історик Т. Каляндрук пропонує дещо іншу версію походження терміну «характерник». У «Ведах»,давніх    арійських        писаннях,говориться,що  «серед касти кшатріїв-воїнів існували загони,основу яких складали «махаратхи»  -могутні воїни, здатні поодинці битися проти тисяч .

  Оскільки префікс «ма» в санскриті означає «великий», то «харатхи» є і ті самі характерники – великі воїни,   як   і володіють надзвичайним  бойовим мистецтвом» [6;76]

  Неодмінною відзнакою арійських воїнів-кшатріїв був «чупер» (коса) – пасмо волосся,що виростало з маківки голови.  Носіння чуприни (чуба)    означало   приналежність   до  касти  воїнів - найдавнішого народу у світі [12;23] 

  

Образ козака-характерника є проекцією стародавнього культу кшатрія-вовка, який існував     як основа підготовки   досконалого   воїна   . Уявлення  про    козака –харак  терника сформувалось під   впливом   залишків   стародавнього культу воїна-звіра (воїна-вовка) і належить до місцевих етнічних традицій.

           Українські    казки,   легенди  та    перекази     про козаків-            характерників,вовкулаків,перевертнів свідчать,що стародавній культ воїна-вовка органічно увійшов до міфології українського козацтва. В казках і легендах про вовкулаків нерідко фігурує святий Юрій (Георгій),який мав дбати про вовків,як про своїх вірних воїнів-дружиників: він призначав кожному з них здобич і навіть особисто варив для них їжу.

  У «Думі про козака Голоту» П.Куліша теж простежується вкраплення  міфологічного образу вовкулаки :

«То козак Голота

Добре козацький звичай знає.

Ой на татарина скрива

Як вовк,поглядає» [10;16]

   В легендах відзначається,що якраз особливим вмінням характерників була здатність перекидатися  у вовків або хортів. Недарма козацька Січ,як вже зазначалось,розташовувалась на  острові Хортиця,яка і була названа в честь хорта.До речі,якраз«на Хортиці знаходився  священний дуб дохристиянського ідола Перуна,супутником якого був вовк. В народних переказах описується зовнішній вигляд перевертня. У всіх ви-   падках він   мало чим відрізняється від вовка. Єдиною відмінністю є те,що задні лапи його зігнуті в колінному суглобі вперед і він може ставати на задні ноги» [13;28]. В тому ж творі П.Куліш пише про походження козаків-характерників:

«О,козаки! Зветеся ви християни,

І так шукаєте собі безпеки,

Як ваших предків хижаки погані

Навчили у віки якісь далекі.» [10;16;]

  Є згадка про характерників також і в поемі «Хустина» Т.Шевченка:

«Везуть труну мальовану,

Китайкою криту

А за нею з старшиною

Іде в чорній свиті

Сам полковник компанійський,

Характерник з Січі». [17;]

  І хоча слово «характерник» самим Т. Шевченком не коментується,але воно приводиться як синонім чаклун,ворожбит,воїн із надзвичайними можливостями. 

     Є також згадка  про козака-характерника і у творі М.Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки», в якому приводяться  слова головного героя коваля Вакули: «Попробую ще один засіб:піду до запорожця Пузатого Пацюка. Він ,кажуть,знає всіх чортів і все зробить,що захоче… Не пройшло кількох днів після прибуття його в село,як усі вже знали,що він знахар. Чи був хто хворий чим,зразу ж прикликали Пацюка;  а Пацюку стояло тільки пошептати кілька слів і недуга ніби рукою знімалась» [3;27;] .

        В працях багатьох дослідників також зустрічаються описи таких   сильних      воїнів-козаків,які володіли надприродними вміннями.     Найбільш відомий дослідник козацтва Д. Явориницький  у своїй праці «Історія запорозьких козаків», спираючись на усне свідоцтво  козака  Коржа, пише :           «Говорили,наприклад  ,що між    ними були       так звані «характерники»,котрих ні вода,ні шабля,ні звичайна   куля,крім срібної,не брали. Такі характерники могли     відкривати без ключів замки,пливти   на човнах   по   підлозі  ,як по морських          хвилях,переправляючись через  річки на сукняній   повстині   чи рогожі,брали   в голі   руки розпечені ядра ,могли бачити   на кілька верст навколо себе за допомогою спеціальних «верцадел» , жити на дні рік ,залазити й вилазити з міцно зав’язаних  чи    навіть     зашитих      мішків,        «перекидатися»           на котів,      перетворювати     людей    на    кущі    ,вершників на

птахів,залазити у звичайне відро і пливати в ньому сотні тисяч верст.» [18;236;]

  Інший дослідник Залізняк Л. пише,що  «характерник» володів здатністю накладати заговір проти куль:       «Назад «Отче наш» переговорив – ступай сміло:куля не візьме» [4;140;]

Ми згадували,що в ІІ тис. до н.е. частина аріїв з наших земель відправилась до Індії. Щоб місцеві відсталі племена не отримали таємничих знань із  «Ведів»,арійці поділили суспільство на касти ,які були закритими організаціями. Пізніше частину цих таємничих знань зберегли сучасні йоги,які володіють такими можливостями і про містичні досконалості яких,описано в «Ведах»:

 « 1.Здатність зменшуватись настільки,щоб проникати в камінь;

    2.здатність ставати легкими,що можна плавати в повітрі чи ковзати по поверхні води;

    3.здатність підкорити своїй волі кого завгодно;

    4.здатність,виходячи за межі законів природи,творити неможливе.

Тому сміливо можна припустити,що частина цих аріїв залишилась на території сучасної України і ці надприродні знання були збережені та пізніше ними володіла певна когорта людей,яких називали характерниками і ці люди  володіли таємничою наукою Спаса. «Вважалося,що наука Спаса дуже складна. Брали в науку хлопчиків 9-12 років і вже до 30-ти років ставали вони справжніми характерниками. Наука Спаса Великого загублена; залишились лише малі Спаси:

знахарство,різне чаклунство,замовляння, «дрібні чудеса». Спас – це особливий стан психіки, в який свідомо входить    людина для розкриття своїх надприродних здібностей з метою     виконання неординарних   завдань   ,які     звичайними    методами вирішити неможливо» [1;]     Володінню    Спасом на Запоріжжі приділялась велика увага,     оскільки    така   людина         була психологічно     незалежною,       волю якої      неможливо було підкорити.      Спас-характерник      міг     підкорятись         лише добровільно.    Виходячи з вищеописаних фактів,ми можемо з великою вірогідністю сприймати правдивість тих описів,які будуть приведені.

 Так хто ж такі характерники?         Чи це тільки легенда,чи якісь історичні персонажі?

  В пошуках відомостей про конкретних козаків-характерників було знайдено ряд посилань на конкретні прізвища. Найбільш відомими з них вважаються  Іван   Сірко ,    Григорій Сагайдачний,Іван Золотаренко,Северин Наливайко,Йосип Шелест та багато інших. Отже,ми бачимо,що серед характерників було багато значних козаків,які  лишили яскравий слід в історії   України.  Про деяких таких     козаків-характерників нижче приводяться    історичні           факти             із            писемних                  джерел  дослідників,очевидців,істориків.

                  Зокрема сучасники вважали характерником наказного  гетьмана  Івана Золотаренка      ,який     прославився в роки Визвольної війни своїми успіхами в боях з поляками.         Його смерть оповита багатьма таємницями. Вважалося ,    що характерника вбити звичайною зброєю було неможливо. Для цього необхідні були кулі,вилиті зі срібла.  Як оповідає автор «Історії Русів», «наказний гетьман       Золотаренко,      повертаючись з військом за наказом в Білорусію і проходячи  місто Старий Бихов,пострілом з рушниці,зробленим з однієї дзвіниці засівшим там католицьким органістом Томашем,       вбитий на смерть,а  органіст    признався    добровільно,     що      підготовлений до

цього злодійства католицькими ксьондзами,які дали йому кулю зі священної чаші,за його словами,освячену і укріплену    

 спеціальними замовляннями. А обіцяно йому за те поряд з мучениками       Царство  Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських. І справді,після огляду виявилась  та є куля надзвичайною,і в ній середина була срібна з    латинськими літерами. Тіло вбитого Золотаренка відвезли на батьківщину в місто Корсунь на поховання в тамтешній дерев’яній церкві,його коштом збудованій.      Але коли почалося поховання  в присутності багатьох людей і духовенства,         то громовим ударом запалена церква,і тіло  вбитого  разом з церквою згоріло в попіл» [9;136;]

  Інші джерела говорять про запорозького кошового Григорія Сагайдачного,що «його ні куля не брала,ні шабля не рубала. Він був такий,що з води виходив сухим,а з вогню морким. Він знав усі броди і чаклунські засоби.    Одне слово,був знаючим чоловіком.» [16;]

  Багато описів про характерників зустрічається і в польських істориків,що і не дивно, тому що ХVІ-ХVIII століття – це період перебування українських земель в складі Речі Посполитої.

Так в «Хронике всего мира» польського історика         Мартина Бельського описується битва Івана Підкови з молдованами під Яссами  в 1577 році. В ній згадується «запорожець,який умів замовляти зброю» [8;] Інший польський історик Бартош

Папроцький, розповідаючи про похід гетьмана Самуїла Зборовського в Молдавію описав такий епізод:       « Під час мир-

них  переговорів з татарською делегацією один з козаків який знаходився в польському війську, вистрілив  у парламентаря. Розлючений гетьман наказав стратити винуватця. Але на захист  бойового товариша піднялось все військо, так як цей козак умів замовляти кулі,роблячи їх безпечними для себе та оточуючих.» [13;28;]

  Ще один    хроніст    Капелан Окольський  вказував на велику кількість козаків-чародіїв під час облоги поляками    Говтви   в 1638 році: «Тисячами посадили на волах людей,гармату поставили на шанці,сотнями обсадили башти та ворота,на високих дахах розсадили     чародіїв,     що ті чинили заговори на гарну стрільбу» [13;28;]

  Характерники вміли також впливати на психологічний настрій запорожців перед боєм. В своїй монографії «Таємниці бойових мистецтв України» дослідник Т. Каляндрук приводить такий приклад підвищення бойового духу козаків: «Ось свідоцтво одного молодого селянина про те,як  чародій Шелест  хотів прийняти   його   в   гайдамаки. Коли селянин зі страху відмовився,Шелест дав йому випити небагато горілки,а потім вимастив обличчя рушничним порохом,змішаним з оковитою.  «Тоді насипав     на долоні пороху і розтер-розтер з горілкою і помастив мені по виду,    то таке зразу ж бажання взялося,що тільки дай списа в руки, то пішов би  і душив би всякого». [6;48;]

     Існує немало історій про характерників, які чинили дива,але прізвища їх до нас не дійшли. Є наприклад,згадко,що «одного разу загін запорожців,щоб уникнути бою з ворогами,який переважав    його   чисельно   ,навтикав навколо себе коли,щоб вийшла загорожа.    Ворогові ж видався гай і той під впливом «мороку» проходив далі повз.  Були випадки,що під впливом характерників противник перерізав один одному горло» [13;28;]

  Пізніше культ характерників перейшов на учасників гайдамацького повстання Коліївщина . Польський хроніст Анжей Кітович,учасник подій 1786 року,так описував гайдамаків: «Поляки вірили сильно,що між гайдамаками знаходилося багато характерників,яких не брали кулі.

    Розповідали не раз,що бачили гайдамаків,  які змітали з себе кулі,котрі їм в обличчя або в груди попадали,що виймали такі кулі із-за пазухи,назад полякам посилали.  Тому наші робили набої для гайдамаків,лляли їх на пшеницю освячену, вже така куля повинна була дістатися гайдамакові.» [13;28;]

   Але найбільш відомим характерником вважався легендарний кошовий Запорозької Січі Іван Сірко,саме прізвище навіть якого має   виразну           етимологію і асоціюється з вовком,та яке за традицією дали йому,напевно,самі козаки.    Про самого Сірка народні перекази говорили,   що він прожив 210 років,тричі по 70; коли приходив час смерті,Іван Сірко кликав джуру і давав йому три пляшки з настоями трав. На третій день джура окроплював тіло Сірка з пляшок і кошовий оживав. Кожен з нас хоч раз в житті бачив кошового,тому що якраз він зображений на картині Іллі  Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

               Сам Іван  Сірко мав дуже правильні риси обличчя і в нашій уяві козак якраз повинен бути таким . Багато чудернацьких історій розповідали про запорозького кошового Івана Сірка.    За час свого отаманування з 1659 по 1680 роки Сірко брав участь у 55 битвах і в жодній з них не програв. Тому найчастіше з усіх інших кошових Сірка обирали козака – аж 22 рази.  

 

Вірили,що він знає наперед про те, хто з ним   збирається воювати,що під час бою може перекинутися на хорта,вовка чи яструба або заклясти ворога. Недаремно ж турки і татари прозвали його «урус шайтан» - руським чортом.        Татарські матері іменем   Сірка     лякали дітей.    Турецький    султан         видав фірман(указ) про моління в мечетях на загибель Сірка. Історик  А.Кащенко писав про нього: «Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно,без чужої допомоги відбитися від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського,і більше 30 тис. яничарів,мов баранів,вирізати між січовими куренями?  А хто ж, як не характерник, зміг вскочити з купкою товариства у самий Крим,кубло великої   орди,       поруйнувати    його   городи,        вирятувати невільників,     що зігнані туди з усіх земель, і взяти велику здобич» [16;] Дослідник має на увазі події 1675р.,коли в Різдвяну ніч козаки під орудою Івана   Сірка   вирізали  на   Січі    майже 15     тисяч турецьких     яничарів,         втративши                   при

цьому лише 50 козаків,а після цього влітку зруйнували столицю Кримського ханства   Бахчисарай,   а хан з переляку втік в гори.

Сучасники описували І.Сірка так: «Він сильний такий,що його як хто шаблею ударить по руці,та і не одрубає – тільки синє буде. Не те що кулею,а шаблею! Уже татари,які міри проти нього вживали та так і нічого і не зробили. Вони його шайтаном  так і прозвали.» [2;] А коли Сірко помер,кажуть,що «козаки 5 років не ховали Сірка після його смерті. Вони весь час возили його тіло із собою і це дозволяло їм перемагати ворога. А потім відрубали у мертвого Сірка руку та тримали її як талісман на щастя» [8;]

    Вважалося,що характерником був і провідник  повстання під назвою «Друга Хмельниччина» Семен Палій . Про нього говорили  ,що «Палій був чарівник і вживав завжди срібні кулі і перед     битвою надягав чисту білизну» «Сам був високого зросту,    плечистий,     «горластий» і страшний на вигляд,і був він в битвах відчайдушно хоробрий. Йому вартувало лише подумати перемогти       кого-небудь    – і  перемога    вірно залишалася за ним»[2;]    Навіть враховуючи,що у цих відомостях є перебільшення,які противник описував,щоб виправдати свою поразку,інші з переляку   (у «страху очі великі»),    а народ    український    з     гордістю   за    своїх пращурів,однозначно можна стверджувати: Характерництво – це реальний  ,доконаний    факт   який   мав місце в українській історії,хоча і малодосліджений період. Але все рівно достатньо історичних    джерел    мають   згадки    про    характерників     і ігнорувати їх не можна.

     Інша справа,що ці дані дуже різнополярні.     З однієї сторони,  козаки завжди вважалися в народі захисниками християнської віри. І ті ж характерники – Іван Золотаренко    ,Іван Сірко своїм коштом будували церкви і на кожній козацькій   Січі була церква.    З іншої     сторонни   ,вважають,   що   характерники, які відігравали визначальну роль серед козаків, вороже сприймалися церквою.

  Для прикладу, на завершення можна привести  ще один факт. Так, видатний дослідник фольклору Запорозького краю Яків Новицький  описав  захоронення характерника  по прізвиську Довгий: «Навіть померлим,запорожець не лежав,а рухався   . Із-за    цього його змушені були прив’язати канатом. Зійшлося там стільки-то запорожців, викопали яму та давай хоронити, без священника .Як спустили його в яму,Довгий і говорить: «Ну,побратими,давайте осиковий кіл і будемо запечатувати» І вбили кіл в груди і засипали землею» [13;28;]

  Як же можна поєднати той факт,що козаки були захисниками християнської віри,а з іншої сторони вони не ховалися по християнському обряду. Напевно,   щоб    захистити            рідний край,частина козаків переймала,якісь таємничі знання,які вважалися християнською церквою несприйнятними. Але любов цих людей до рідної землі,до свого народу була настільки безмежною,що вони вірили – Бог з часом пробачить їм цей гріх,бо як говорить козацьке прислів’я:         «Богу душа,життя Україні,а честь для себе». 

 Список використаних джерел:

1.Бойовий звичай характерників. – режим доступу: 1-veda.info.

2.Втрачена спадщина. – режим доступу: barvinok.ucoz.net.

3. Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки. – режим доступу: knigosite.org.

4.Залізняк Л. Первісна історія України. – К.; Вища школа,1999.

5.Історія України.7 клас: Розробки уроків/ О.Мокрогуз. Х.; Ранок,2011.

6.Каляндрук Т. Таємниці бойових мистецтв України. – Піраміда,2013.

7.Клос А. Характерництво в духовній  культурі Запорозького козацтва. – режим  доступу: w.w.w.svit:in.ua.

8.Козаки-характерники:ведичний і фольклорний аспекти. – Ведична Русь, 19.03.2015.

9.Кониський Г. Исторія Русовъ или Малой Россіи. – режим доступу: litopys.org.ua.

10.Куліш П. Дума про козака Голоту. – режим доступу: w.w.w.ukrlib.com.ua.

11.Наливайко С.  Давньоіндійські імена,назви,терміни. – К.;2009.

12.Пілот В Бойовий гопак. – Л.; Логос,1999.                           

13.Погляд в минуле. – Факти.31.05.2013.

14.Скальковський А. История Новой Сечи или Последнего Коша Запорожского. ч.1. – режим доступу: bookre.org.

15.Скульський А. Тайная казацкая наука. Херсон; Айлант.2005.

16.Хто такі козаки-характерники. – режим доступу:  aratta-ukraine.com.

17.Шевченко Т. Хустина. – режим доступу: -taras-shevchenko.in.ua.

18.Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. Т.1.К.; Наукова думка,1990.